Обов’язкова явка підсудного та захисника в судове засідання. Порушення принципу рівності сторін на стадії судового розгляду справи.

Згідно ст.16-1 КПК України [1] прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав.

Даний принцип кримінально-процесуального законодавства в точності затверджує конституційні принципи рівності громадян. Так, ст. 21 Конституції України [2] визначено, що усі люди є вільні і  рівні  у  своїй  гідності  та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

В Конституції зазначено також, що права і свободи людини і  громадянина,  закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не  можуть  бути скасовані. Тобто, жоден закон чи підзаконний акт не має права звужувати чи скасовувати обсяг прав громадян, наданий Конституцією. При прийнятті нових  законів  або  внесенні  змін  до  чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав  і свобод. Громадяни  мають  рівні  конституційні  права  і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,  кольору шкіри,  політичних,  релігійних  та  інших   переконань,    статі, етнічного  та  соціального  походження,  майнового  стану,   місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Однак, не зважаючи на вищевказані конституційні гарантії рівності громадян, не зважаючи на закріплення в кримінально-процесуальному законодавстві принципу рівності та змагальності сторін, на мою думку все ж таки рівність та змагальність сторін порушується, і ось чому: відкривши судове засідання, головуючий оголошує, хто із учасників судового розгляду і викликаних осіб з’явився, і повідомляє про причини неявки відсутніх. Так, якщо не з’явились свідки чи експерт, суд вислухує думку учасників судового розгляду про можливість розгляду справи і виносить ухвалу, а суддя — постанову про дальший розгляд справи чи про відкладення його, вживаючи, при необхідності, щодо свідків заходів, зазначених у статтях 70 і 71 КПК України [1], а щодо експертів — заходів, зазначених у статті 77 цього Кодексу.

Згідно ст.70 КПК України [1] якщо свідок не з’явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід через органи внутрішніх справ.

Якщо свідок не з’явився без поважних причин суд вправі також накласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, по якій свідок викликався. Воно може бути вирішено в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові питання про накладення грошового стягнення. Суд у виняткових випадках може звільнити свідка, щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов’язку з’являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ним раніше.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок несе відповідальність відповідно за частиною 1 статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення [3], а за відмову дати показання про відомі обставини в справі — за статтею 385 Кримінального Кодексу України [4].

Ст.185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (3) передбачає штраф за злісне ухилення від явки до суду свідка, потерпілого, позивача, відповідача. При цьому законодавець розцінює неявку до суду як прояв неповаги до суду.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання експерт несе відповідальність відповідно за частиною 2 статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення [3].

Якщо в судове засідання не з’явиться цивільний позивач або представник його інтересів, суд не розглядає цивільного позову, проте за потерпілим зберігається право заявити позов у порядку цивільного судочинства.

Якщо в судове засідання не з’явиться потерпілий, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, вирішує питання про розгляд справи або відкладення його в залежності від того, чи можливо у відсутності потерпілого з’ясувати всі обставини справи і захистити його права та законні інтереси. До потерпілого, який не з’явився без поважних причин, суд може застосувати привід відповідно до статті 72 КПК України [1]. За злісне ухилення від явки до суду потерпілий несе відповідальність за частиною 1 статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення [3].

Суд у виняткових випадках може звільнити потерпілого, щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов’язку з’являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ним раніше.Особливим статусом наділяється прокурор та захисник. Так, якщо в судове засідання не з’явиться прокурор чи захисник і якщо неможливо замінити їх іншими особами, слухання справи відкладається. Про неявку прокурора або адвоката в судове засідання суд повідомляє відповідні органи. При цьому у прокурора для неявки, зазвичай, є поважні причини, основною серед яких є зайнятість в іншій справі. Що стосується захисника, то до нього можуть бути застосовані жорсткіші міри. Так, ст.61 КПК України [1] передбачено, що не може бути захисником особа, яка, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини в справі, затягує розслідування чи судовий розгляд справи, а також особа, яка порушує порядок у судовому засіданні чи не виконує розпоряджень головуючого під час судового розгляду справи. Суд може розцінити неявку захисника, навіть якщо в нього на це є поважні причини, як спробу затягнути судовий розгляд справи чи перешкоджання встановити істину по справі. На мою думку дану норму слід взагалі скасувати, як таку, що суперечить принципу рівності сторін в судовому процесі. Постанова судді про усунення захисника оскарженню не підлягає. Окрім цього, за наявності підстав, особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд про усунення захисника від участі в справі повідомляють відповідному органу, адвокатському об’єднанню для вирішення питання про відповідальність адвоката. На мою думку це пряме порушення права підсудного на вільний вибір захисника, обмеження прав адвоката, як захисника підсудного. Адвокат, так само, як і прокурор, а можливо навіть і більше, може бути зайнятий в іншому судовому процесі, виїжджати у відрядження і, зрештою, може просто захворіти, як і кожна людина. Однак, зважаючи на його особливий статус та важливу роль, яку він виконує як захисник підсудного в судовому процесі, йому повинно бути надано право на всі ці дії так само, як і прокурору. В даному випадку Кримінально-процесуальний кодекс України звужує права адвоката, як захисника підсудного і водночас дані норми суперечать принципу рівності, закріпленому безпосередньо в КПК та Конституції України. Діяльність адвокатів регулюється Законом України «Про адвокатуру» [5], ст.10 якого визначає, що  професійні  права,  честь  і  гідність  адвоката охороняються законом.   Забороняється   будь-яке   втручання   в    адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і  технічних  працівників  адвокатських  об’єднань  відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть  бути допитані як свідки. Адвокату  гарантується  рівність  прав  з  іншими  учасниками процесу. Таким чином дана норма законодавства суперечить вищевказаним нормам КПК. Необхідно на законодавчому рівні передбачити можливість неявки адвоката в судове засідання з поважних причин. Необхідно прямо передбачити в Кримінально-процесуальному кодексі України можливість подачі адвокатом до суду клопотання про неможливість явки в судове засідання та необхідність відкладення розгляду справи в даному випадку.  Тільки в тому випадку, коли захисник умисно, без поважних причин не з’являється в судове засідання суд може застосувати до нього заходи впливу, такі як привід чи адміністративне стягнення у вигляді штрафу. При цьому, поважними слід визнати причини зайнятості в іншому судовому процесі, службове відрядження, хвороба, та інші причини, які  суд може розцінити як поважні.

По особливому закон розцінює також неявку підсудного в судове засідання. Так, підсудний ще не є злочинцем, його вина ще не доведена в судовому порядку, однак, закон вже виділяє його серед інших учасників процесу та серед інших людей, які є рівними. Законом визначено, що розгляд справи в судових засіданнях суду першої інстанції відбувається за обов’язковою явкою та участю підсудного.

Розгляд справи при відсутності підсудного допускається лише у виняткових випадках:

1) коли підсудний перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду;

2) коли справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, підсудний просить розглянути у його відсутності. Проте суд має право і в цьому разі визнати явку підсудного обов’язковою.

Отже, вже з приводу неявки в судове засідання підсудного існує порушення принципу рівності сторін. Коли підсудний не з’явиться без поважних причин в судове засідання в справах, в яких явка його є обов’язковою, а явка підсудного є обов’язковою майже у всіх випадках, суд відкладає розгляд справи і може покласти на підсудного судові витрати по відкладеному засіданню. Крім того, суд має право винести ухвалу, а суддя — постанову про привід підсудного і про заміну запобіжного заходу на більш суворий або про обрання запобіжного заходу, коли його не було обрано раніше. Ще на стадії досудового слідства щодо більшості підсудних обирають як запобіжний захід підписку про невиїзд. Більш суворим заходом є тримання під вартою. Отже, якщо підсудний не з’явиться в судове засідання, суд може застосувати до нього не тільки привід, а й застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. При цьому закон не зобов’язує суд з’ясовувати причини неявки підсудного, що можуть бути поважними. Водночас, КПК містить норму, в якій зазначає, як повинен діяти суд, коли підсудний ухилився від суду або коли він захворів на психічну або іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає розгляд справи. Тоді суд зупиняє провадження в справі щодо цього підсудного до його розшуку або видужання і продовжує розгляд справи щодо інших підсудних, якщо в справі притягнуто до відповідальності декількох осіб. Однак, чинний КПК не містить норми, яка б передбачала можливість неявки підсудного у зв’язку з наявністю поважних причин. Підсудний також людина, можливо навіть невинувата у злочині, адже вина підсудного не є наперед доведеною, а тільки доводиться в процесі судового розгляду справи, однак закон вже ставить його в нерівне становище, порівняно з іншими учасниками судового процесу. Так, до інших учасників судового розгляду справи суд може застосувати привід чи адміністративне стягнення, а до підсудного – тримання під вартою. На мою думку це однозначно є порушенням принципу рівності сторін в кримінальному процесі і порушення конституційного принципу рівності всіх людей в їх правах та гідності. Водночас, аналізуючи норми чинного КПК України складається враження, ніби підсудний та його захисник не є людьми: вони не мають права хворіти, в них не помирають рідні і їм не можна бути присутніми на похоронах, і як верх неповаги до суду та закону розцінюється зайнятість підсудного іншими справами. Можна також прийти до висновку, що підсудний не може мати інших справ, в тому числі кримінальних окрім однієї. Однак, на моїй практиці були випадки, коли одному підсудному призначили розгляд двох різних кримінальних справ в один і той же час. Підсудного врятувало тільки те, що в цих справах брав участь один і той же прокурор і, він, по одній справі подав клопотання про необхідність відкладення розгляду справи. В іншому ж випадку до підсудного могли застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.  Звісно ж, відповідно до ст.26 КПК України [1] кримінальні справи по обвинуваченню однієї особи у вчиненні декількох злочинів могли бути об’єднаними. Однак не в кожному випадку таке об’єднання є доцільним. В історії кримінального судочинства України непоодинокими є випадки коли особу тримали під вартою, а судовий розгляд справи проводився впродовж декількох років; і впродовж декількох років підсудний тримався під вартою в слідчому ізоляторі. В даній статті я не намагаюсь сказати, що тримання під вартою – це погано, але його слід застосовувати обережно, враховуючи особу підсудного  та обставини справи. Тримання під вартою є досить суворим запобіжним заходом і до його застосування слід підходити виважено, з особливою відповідальністю. Закон фактично не залишає суду вибору в ситуації коли підсудний не з’являється на судове засідання. На мою думку такий вибір все ж таки повинен бути. Не факт, що підсудний виявиться злочинцем та й суд не повинен відразу сприймати його як злочинця. Не потрібно неявку до суду пов’язувати з ухиленням від суду. До чинного КПК слід внести зміни та надати підсудному право подавати до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю з’явитись в судове засідання. Якщо ж підсудний не з’явиться в суд по поважним причинам, то до нього не можна застосовувати привід чи обирати більш суворий запобіжний захід. Це однозначно принижує людську гідність підсудного. Адже він, як і будь-яка інша людина, може мати поважні причини, щоб не з’явитись в судове засідання. Отже, слід все ж таки забезпечити принцип рівності сторін  та внести відповідні зміни до чинного Кримінально-процесуального кодексу України. Тільки внесення вищевказаних змін може допомогти втілити в реальне життя конституційний принцип рівності громадян. Саме рівність громадян, гуманне ставлення, охорона людської гідності підсудного потребує створення реальних правових гарантій збереження їх в ході судового розгляду кримінальної справи.

Сторінка Часопису Академії адвокатури України

Опубліковане Адвокат Чундак Маріанна Володимирівна

Добавить комментарий