Проблема оскарження актів ревізії органів Державної контрольно-ревізійної служби України непідконтрольними установами – суб’єктами підприємницької діяльності, що отримували бюджетні кошти.

Дана стаття присвячена проблемі прийняття адміністративного позову та його розгляду судами. Суб’єкти підприємницької діяльності, які не є підконтрольними установами та не згодні з висновками ревізії часто стикаються з проблемою оскарження висновків ревізії та дій ревізорів в порядку адміністративного судочинства.

 

Проблема захисту прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності, що отримували бюджетні кошти пов’язана з відображенням в актах ревізії суперечливих висновків, з оскарженням яких виникають складнощі у зв’язку з недосконалістю і суперечливістю чинних норм законодавства. Не однакова практика застосування законодавства місцевими судами призводить до наявності потреби у наданні нових рекомендацій та роз’яснень законодавства з боку Вищого адміністративного суду України.

На перший погляд тема даної статті видається абсурдною та щонайменш недоречною, а враження про її автора складається таке, ніби ця особа дуже далека від знань в галузі права.

Однак – це тільки перший погляд. Насправді проблема існує і досить велика. І вирішувати дану проблему слід на найвищому рівні.

Суть проблеми даного питання полягає в недосконалості та двозначному підходу до захисту прав юридичних та фізичних осіб від зловживань з боку органів державної влади, в даному випадку – від органів державної контрольно-ревізійної служби в Україні, і в силу такої неоднозначності в трактуванні законодавчих актів дедалі більше трапляється порушення права на захист суб’єктів господарської діяльності.

Дедалі більше адвокати по всій країні стикаються з випадками коли до них звертаються суб’єкти підприємницької діяльності, що отримували кошти з державного бюджету з проханням надати юридичну допомогу — оскаржити акт чи дії контрольно-ревізійних органів, що проводили ревізію бюджетної установи і встановили певні порушення. Здебільшого, навіть найдосвідченіші та найкращі адвокати залишаються безсилими в такій ситуації. Серед суддів поширена практика, що акти та дії ревізорів, пов’язані з проводженням ревізії оскарженню суб’єктами підприємницької діяльності не підлягають, так як вони не є підконтрольними установами, а їхні права та інтереси не порушено. Цікаво, чому ж тоді ці самі суб’єкти підприємницької діяльності так заповзято витрачають свій час та кошти оббиваючи пороги в залах судових засідань та вперто продовжують повторювати, що їх права та інтереси таки порушено?

Згідно ч.2 ст. 12 ЗУ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» [1] працівники державної контрольно-ревізійної служби зобов’язані у випадках виявлення зловживань і порушень  чинного  законодавства передавати правоохоронним  органам  матеріали  ревізій,  а  також повідомляти про виявлені зловживання і порушення державним органам і органам, уповноваженим управляти державним майном.

Тобто, виявивши певні порушення працівники державної контрольно-ревізійної служби зобов’язані не просто надіслати підконтрольній установі вимогу про усунення виявленого порушення, а й повідомляють про це правоохоронні органи, які в свою чергу, відповідно до ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України [2] зобов’язані провести перевірку.

В таких випадках суб’єкту господарської діяльності, що отримував кошти за виконані будівельні роботи слід чекати виклику до правоохоронних органів, а це зайвий стрес для директора та інших посадових осіб підприємства, відрив від виробництва, погіршення якості роботи, затримка виконання інших робіт, відкладення ділових переговорів, погіршення ділової репутації. І це тільки початок!

Далі на підприємство очікує виїмка документації, що стосується виконання робіт, витребування посадових інструкцій, відібрання пояснень і, кримінальна справа добігає закінчення досудового слідства, адже головний доказ – аргумент на користь привласнення бюджетних коштів – акт ревізії, який ніким не оскаржений та не скасований. Саме акт ревізії є тим носієм інформації, що відображає висновки ревізорів про факт завищення вартості виконаних робіт (наданих послуг, товарів) і привласнення коштів в певному розмірі.

То чи насправді акт ревізії не порушує права непідконтрольних установ?

Згідно ст.2 ЗУ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» [1] інспектування здійснюється  у  формі  ревізії  та  полягає  у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка  повинна  забезпечувати  виявлення  наявних  фактів  порушення законодавства,  встановлення винних у  їх  допущенні  посадових  і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Акт ревізії — це службовий документ,   який стверджує факт ревізійних дій та їх результатів, і є носієм доказової інформації про виявлені недоліків в господарюванні. Метою документування ревізійних дій та їх результатів є надання власникові та іншим користувачам матеріалів ревізії, визначених законодавством, суттєвої, повної і обґрунтованої інформації про стан збереження і використання коштів, цінних паперів, матеріальних цінностей і нематеріальних активів, ведення бухгалтерського обліку і стану фінансової дисципліни, а також про обставини допущення, встановлення і розміри фінансових порушень.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про інформацію» [3] основними принципами інформаційних відносин є: достовірність і повнота інформації; правомірність одержання,  використання, поширення, зберігання та захисту інформації.

Відповідно поширення неправдивої, недостовірної інформації є неправомірним.

Згідно ст.5ЗУ «Про інформацію» [3] кожен  має  право на інформацію,  що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації,   необхідної  для  реалізації  своїх  прав,  свобод  і
законних інтересів.

Реалізація права  на   інформацію   не   повинна   порушувати громадські,  політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Тобто, якщо суб’єкт господарських відносин – непідконтрольна установа вважає, що про неї та її діяльність в акті ревізії міститься неправдива, недостовірна інформація, не повинна позбавлятись права домогтись спростування цієї інформації в судовому порядку.

Вихід з ситуації, що склалася на даний час полягає в безкомпромісному оскаржуванні судових рішень про відмову в задоволенні адміністративного позову для виграшу часу, або заявлення клопотання  про призначення експертизи в кримінальному процесі.

Як приклад можна навести рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень України   Вищого адміністративного суду України по справі К-1066/08 від 28.09.2010 р. [4]. В даному рішенні суду йдеться про те, що  у травні 2007 року ТОВ «Стройстиль» звернулось з позовом до Контрольно-ревізійного управління в Харківській області про визнання протиправними дій, а саме здійснення та зазначення в акті ревізії висновку про завищення позивачем вартості виконаних робіт на 84519,00 грн. (з врахуванням часткового визнання відповідачем відсутності завищення вартості виконаних робіт на суму 512,00 грн.), невизнання всіх заперечень позивача на акт ревізії, які були законними та обґрунтованими, що призвело до безпідставного висновку про те, що позивач завищив вартість виконаних робіт на 84519,00 грн., направлення позивачу листа від 12.04.2007 з вимогою сплатити до державного бюджету суму завищення вартості робіт.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в акті ревізії середні ціни визначені на підставі довідки Харківської ТПП, та маркетингових досліджень, проведених перевіряючим з залученням представника замовника та представника ТОВ «Стройстиль», який відмовився підписати висновок маркетингових досліджень.  Однак законодавством не передбачено серед повноважень торгово-промислових палат та органів контрольно-ревізійної служби визначати середній рівень цін по регіонам на відповідні матеріали, та проводити маркетингові дослідження з питань визначення таких цін.

Постановою Господарського суду Харківської області від 02.08.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2007, у позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що ТОВ «Стройстиль»не є об’єктом, підконтрольним органам державної контрольно–ревізійної служби, будь-яких письмових вимог чи інших заходів щодо усунення порушень, виявлених при ревізії, до позивача пред’явлено не було. Позивачем не доведено та не обґрунтовано яким чином КРУ в Харківській області порушило права, свободи чи інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів ТОВ «Стройстиль»звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування постанови Господарського суду Харківської області від 02.08.2007 та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2007 та просить прийняти нове рішення про задоволення позову.

Так, скаржник зазначає, що висновок судів про наявність чи відсутність порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових правовідносин позивача суд першої інстанції міг лише за наслідками повного та всебічного розгляду всіх позовних вимог та інших доводів, що по суті зроблено не було.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і  апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій в лютому –березні 2007 року КРУ в Харківській області була здійснена ревізія цільового та законного використання коштів, виділених на проведення ремонтно-будівельних робіт в Харківському національному університеті внутрішніх справ за 2006 рік, за наслідками якої була складено акт № 061-20/78 від 16.03.2007. Виконавцем ремонтно-будівних робіт в зазначеному закладі за договором будівельного підряду є ТОВ «Строй стиль».

У відповідь на заперечення позивача на зазначений акт ревізії КРУ в Харківській області погодилось з коригуванням в бік зменшення суми завищення вартості та обсягів виконаних робіт на 512,00 грн., а також повідомило, що остаточна сума завищення вартості виконаних робіт становить 86882,00 грн. і підлягає поверненню до державного бюджету у повному обсязі.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну контрольну ревізійну службу в Україні» інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Згідно п. 3 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. N 550, акт ревізії — це документ, який складається особами, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід’ємною частиною акта.

Згідно п.п. 45, п.46 Порядку проведення інспектування державною контрольно — ревізійною службою, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 № 550. у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об’єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього — не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об’єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України передбачено, що спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Тому суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що акт ревізії не є правовим актом індивідуальної дії.

Крім того, враховуючи положення п.п. 45, 46 Порядку проведення інспектування позивач не являється об’єктом, підконтрольним органам державної контрольно–ревізійної служби, будь-яких письмових вимог чи інших заходів щодо усунення порушень, виявлених при ревізії, до позивача пред’явлено не було.

Враховуючи наведене, Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів про те, що згідно положень ст. 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, а оскільки позивачем не доведено та не обґрунтовано, яким чином КРУ в Харківській області порушило права, свободи чи інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, то в позові було відмовлено правомірно.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України  підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Аналогічним є рішення Вищого адміністративного суду України по справі К-10488/09 від 27.04.2010 р. [5].

З даних справ зрозумілим є те, що будівельні підприємства були не згодними з висновками ревізії, що не відповідали дійсності. Ревізією встановлено завищення вартості виконаних будівельних робіт, хоча, насправді, завищення вартості виконаних робіт не відбулося. На мою думку підприємство не повинно позбавлятись права доводити свою думку в суді та захищати своє право на викладення в акті ревізії правильної, достовірної інформації про себе.

В чому ж тоді справа? Підприємці зі свого боку продовжують звертатись до суду за захистом своїх прав, а суд змушений їм відмовляти, так як їхні права не вважає порушеними.

На мою думку це є проблемою та призводить до гострих протиріч між підприємцями та ревізорами.

Щоб збагнути краще суть проблеми та знайти спосіб її вирішити слід детально проаналізувати норми чинного законодавства.

Чимало прийнято законодавчих актів на захист прав підприємств та підприємців. Держава гарантує та сприяє розвитку економіки в Україні, підтримує бізнес, дає правові гарантії захисту у вигляді роз’яснень законодавства та видачі нормативних актів.

Так, основними законодавчими актами, що регулюють господарські відносини є Господарський [6] та Господарський процесуальний кодекс України [7], Цивільний кодекс України [8], а основним законодавчим актом, що визначає порядок оскарження дій суб’єктів владних повноважень є Кодекс адміністративного судочинства [9].

Якщо між двома юридичними особами виникає спір з приводу виконання чи неналежного виконання умов договору, то він повинен вирішуватись в порядку господарського судочинства. Порядок укладення та виконання договорів регулюється відповідно нормами Цивільного та господарського кодексу України. Тож у випадку, якщо ревізією виявлено певні відхилення від виконання умов договору, то вона надсилає вимогу підконтрольній установі про усунення даних порушень і тоді вже підконтрольна установа звертається до суду з позовом в порядку господарського судочинства.

На мою думку це є найбільш правильний підхід до розв’язання даної проблеми. Однак, якщо сума виявлених завищень вартості виконаних робіт (наданих послуг, товарів) дає підстави вважати про можливе скоєння злочину, матеріали ревізії обов’язково передаються до правоохоронних органів.

Під час такого передання матеріалів не розглядається можливість припущення помилки з боку ревізорів. Суб’єкт господарювання,  який не згодний з висновками ревізії фактично позбавляється права їх оскаржити.

Проте, в ст. 2 КАС України [9] зазначено, що завданням  адміністративного  судочинства  є  захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,  прав  та  інтересів  юридичних осіб  у  сфері  публічно-правових  відносин  від  порушень  з боку органів державної влади,  органів місцевого самоврядування,  їхніх посадових  і  службових осіб,  інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій  на  основі  законодавства,  в тому числі  на  виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До  адміністративних  судів можуть бути оскаржені будь-які рішення,  дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків,   коли   щодо   таких   рішень,   дій  чи  бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено  інший порядок судового провадження.

У  справах  щодо  оскарження рішень,  дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на   підставі,   у  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що передбачені Конституцією  та законами України;

2) з  використанням  повноваження  з   метою,   з   якою   це повноваження надано;

3) обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8). пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття
рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ст.3 КАС України [9] дає визначення термінів, що вживаються в цьому кодексі та виключає можливість двозначного трактуваннятаких понять як «справа адміністративної юрисдикції», «адміністративний позов», «субєкт владних повноважень», «позивач», «відповідач».

Так, справа    адміністративної    юрисдикції     — переданий на вирішення адміністративного суду  публічно-правовий  спір,  у  якому хоча б однією зі сторін є орган  виконавчої  влади,  орган  місцевого  самоврядування,  їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі  законодавства,  в  тому  числі  на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний позов —  звернення  до  адміністративного суду  про  захист  прав,  свобод  та інтересів у публічно-правових відносинах.

Суб’єкт владних повноважень — орган державної влади, орган місцевого самоврядування,  їхня посадова чи службова особа,  інший суб’єкт при  здійсненні  ними  владних  управлінських  функцій  на основі  законодавства,  в  тому  числі  на  виконання  делегованих повноважень.

Позивач — особа,  на захист прав, свобод та інтересів якої подано  адміністративний позов до адміністративного суду,  а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Відповідач  —  суб’єкт владних повноважень,  а у випадках, передбачених законом,  й  інші  особи,  до  яких  звернена  вимога позивача.

Отже, виходячи тільки з норм КАС України, очевидною є можливість звернення суб’єкта господарської діяльності до суб’єкта владних повноважень – органів ДКРС України з адміністративним позовом про визнання будь-яких дій, в тому числі і дій щодо неправильного встановлення завищення вартості виконаних робіт (наданих послуг, товарів), протиправними.

Однак, суди враховують заперечення органів ДКРС України, в яких вони посилаються на Роз’яснення N 02-5/35 Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. [10].

Згідно даного Роз’яснення N 02-5/35 Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визначенням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. [10] не  можуть  оспорюватися  в  господарському  суді  акти ревізій,  документальних  перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі  чи  за  результатами  перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов’язкового характеру.

У разі  надходження  заяв  про  визнання  недійсними   актів, зазначених  у цьому підпункті, господарський суд повинен відмовити у  їх  прийнятті  з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК, а у разі помилкового прийняття позову — припинити провадження у справі згідно з пунктом 1 статті 80 ГПК.

Здається, таке роз’яснення ніяк не узгоджується з нормами прямої дії — КАС України [9].

Та й доцільність застосування даного роз’яснення викликає великий сумнів. Роз’яснення N 02-5/35 Президії Вищого арбітражного суду України [10] було дане судам 26.01.2000 р. і адресоване воно господарським судам на підставі норм Господарського кодексу України. В даний документ було внесено зміни 04.07.2005 р. та  22.10.2007 р., які, на жаль,  не торкнулись питань, пов’язаних з оскарженням дій ревізорів та висновків ревізії.

Зараз же спори з суб’єктами владних повноважень розглядаються в порядку адміністративного судочинства, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України, що діє від 1 вересня 2005 року [9].

Це вже дає підстави замислитись над тим, чи варто застосовувати роз’яснення, що прямо суперечать Кодексу адміністративного судочинства [9], в якому чітко зазначено, що оскаржуватись в порядку адміністративного судочинства можуть будь-які дії, будь-яка бездіяльність, будь-які рішення.

На мою думку використовувати застарілі роз’яснення, що стали йти всупереч законодавству неприпустимо.

Також зазначу, що згідно п. 1 ст. 13 ЗУ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» [1]  чітко вказано, що дії    або    бездіяльність    службових    осіб    державної контрольно-ревізійної  служби можуть бути оскаржені в судовому або
адміністративному порядку.

Цей п.1 ст.13 ЗУ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» [1] діє з 16.02.2005 року.

Можливо, в 2000 р. у судів були всі підстави застосовувати роз’яснення  N 02-5/35 Президії Вищого арбітражного суду України [10], але з 16.02.2005 р. його застосовувати не припустимо.

На мою думку, виходячи з системного аналізу чинних норм законодавства, Вищому адміністративному суду України слід дати адміністративним судам нове роз’яснення, згідно з яким в порядку адміністративного судочинства зможуть оскаржуватись будь-які дії, бездіяльність, рішення та висновки суб’єктів владних повноважень. Суб’єкт підприємницької діяльності не повинен позбавлятись права на поширення про нього правдивої інформації. Відповідно, якщо є припущення про відображення в акті ревізії неправдивої інформації, непідконтрольна установа повинна мати право звернутись з адміністративним позовом до суду про визнання висновків неправдивими, а дій ревізорів неправомірними. В порядку адміністративного судочинства повинно з’ясовуватись питання про достовірність та правильність відображення інформації про діяльність підприємства.

На перший погляд справді права непідконтрольних установ не порушено, адже в акті йдеться виключно про те, що підконтрольна установа витратила більше бюджетних коштів на здійснення оплати суб’єкту господарської діяльності, так як вартість робіт (послуг, товарів) є завищеною. Але чому «завищеною»? Невже речення типу: «ТОВ «________» завищило вартість наданих послуг на суму _______ грн.» не порушує права цього самого ТОВ «_______»? В акті ж чітко зазначено, що саме ТОВ «_____» завищило вартість наданих послуг, а отже такі слова прямо чи опосередковано зачіпають інтереси підприємства, адже йдеться про його послуги, ділову репутацію, отримання ним бюджетних коштів. Це ще раз доводить про необхідність отримання адміністративними судами нових роз’яснень. Потрібно ще раз переглянути чинні норми законодавства та зробити вірний висновок; дати нові роз’яснення, що будуть найбільш адаптовані до сучасних відносин в суспільстві та врегулюють спори суб’єктів господарювання з суб’єктами владних повноважень.

Список літератури:

  1. Закон України  «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» в редакції від 01.01.2011 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2939-12.
  2. Кримінально-процесуальний кодекс України в редакції від 13.11.2011 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/law2/main.cgi?nreg=1001-05&pass=4/UMfPEGznhh33K.ZiilnrNLHI4Vss80msh8Ie6.
  3. Закон України  «Про інформацію» в редакції від 09.05.2011 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.
  4. Ухвала Вищого адміністративного суду України по справі К-1066/08 від 28.09.2010 р. [Електронний ресурс]  // Сторінка «Єдиний державний реєстр судових рішень України» сайту Державного підприємства «Інформацiйні судові системи». — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/11742243.
  5. Ухвала Вищого адміністративного суду України по справі К-10488/09 від 27.04.2010 р. [Електронний ресурс]  // Сторінка «Єдиний державний реєстр судових рішень України» сайту Державного підприємства «Інформацiйні судові системи». — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/9285091.
  6. Господарський кодекс України: в редакції від 02.10.2011 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=436-15.
  7. Господарський процесуальний кодекс України: в редакції від 26.06.2011 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1798-12.
  8. Цивільний кодекс України: в редакції від 16.10.2011 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15.
  9. Кодекс адміністративного судочинства України: : в редакції від 13.11.2011 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2747-15.
  10. Роз’яснення N 02-5/35 Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. в редакції від 22.10.2007 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v5_35800-00.

Дана стаття була підготована до друку в грудні 2011 р. З того часу було реорганізовано КРУ в ДФІ та змінено основний закон. Суть проблеми при цьому не змінилася.

Статтю опубліковано в  Часописі Академії адвокатури України №16 (3, 2012)

Опубліковане Адвокат Чундак Маріанна Володимирівна

Добавить комментарий