Стягнення аліментів в порядку наказного провадження. Основні проблеми та шляхи до вдосконалення законодавчих норм.

Стягнення аліментів в порядку наказного провадження. Основні проблеми та шляхи до вдосконалення законодавчих норм.

 

Анотація: дана стаття присвячена досить болючій темі – проблемі стягнення аліментів на утримання дитини. В статті наводяться основні проблемні питання, з якими стикається заявник в наказному провадженні та шляхи до вдосконалення чинних норм законодавства, що зможуть допомогти стягнути аліменти на утримання дитини якнайшвидше.

 

Ключові слова: наказне провадження,стягнення аліментів на утримання дитини,заява про видачу судового наказу, заява про скасування судового наказу, апеляційна скарга на судовий наказ.

Дана стаття присвячена дуже болючому питанню та стосується найуразливішої верстви населення – дітей. Щасливими є діти в повних родинах, де і батько і мати знаходять спільну мову. Але іноді, після розлучення, сім’ї  розпадаються і тоді найбільше страждають діти.

За нормами Сімейного кодексу України [1] усі діти є рівними в своїх правах і незалежно від того проживають разом батьки чи ні, вони мають рівне право на спілкування, виховання, утримання.

Дуже добре, якщо і на цій стадії відносин між колишнім подружжям існує порозуміння і вони можуть самостійно домовитись  про можливість участі у житті дітей. Це ідеальний варіант, який нажаль трапляється вкрай рідко в реальному житті. Найчастіше діти залишаються проживати з матір’ю, а батько, іноді, один раз на тиждень чи на місяць відвідує дитину. І це тільки до того часу, поки в нього немає іншої сім’ї, дітей.

Дуже часто, знаходячись на судових засіданнях в справах про стягнення аліментів доводиться чути про те, як батько дитини скаржиться на те, що взагалі не розуміє  чому поданий позов про стягнення аліментів, адже у нього є діти, дружина, які потребують утримання, а тут колишня дружина зі своїми не зрозумілими претензіями. Це дуже боляче чути матері дитини. І виникає цілком природне запитання, а хіба ж діти від колишнього шлюбу втрачають статус «власних дітей» разом з обсягом усіх прав після розлучення батьків? Ні!

Однак, аби матері дитини, чи у вкрай рідкісних випадках, батьку дитини, не доводилось чути подібного, травмувати свою нервову систему та витрачати час на довготривалий судовий процес законодавець дав можливість уникнути всіх цих неприємностей.

Ст.96 Цивільного процесуального кодексу України [2] доповнено п.4, за яким судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб.

Наказне провадження — це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом. У законодавство України наказне провадження було впроваджено Цивільним процесуальним кодексом України (далі — ЦПК), який було прийнято 18 березня 2004 р. [3].

Як зазначено в узагальненнях судової практики підготовлених суддею Верхховного Суду України Л.І. Охрімчук та головним консультантом відділу узагальнення судової практики управління вивчення та узагальнення судової практики О.Є. Бурлай захист права у наказному провадженні може мати місце за наявності безспірної вимоги стягувача, що підтверджується належно оформленими письмовими документами. У такому випадку немає потреби порушувати процесуально складне та тривале за часом позовне провадження, достатньо короткого та спрощеного наказного провадження, що відповідає інтересам як кредитора (стягувача), так і суду.

Інститут наказного провадження відповідає міжнародним принципам здійснення справедливого та ефективного правосуддя і забезпечення прав людини. Зокрема, у Рекомендації № R (81) 7 від 14 травня 1981 р. Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів спрощення доступу до правосуддя та Рекомендації № R (84) 5 від 28 лютого 1984 р. щодо принципів цивільного судочинства з метою вдосконалення судової системи визначено, що для справ, пов’язаних з безспірним правом, повинні бути передбачені спеціальні правила для прискорення розгляду справи.

Згідно ст.96 Цивільного процесуального кодексу України якщо особа заявляє вимогу про  присудження  аліментів  на  дитину  в розмірі   тридцяти  відсотків  прожиткового  мінімуму  для  дитини відповідного віку і якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням  батьківства  (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб, то вона можете звернутись до суду з заявою про видачу судового наказу.

В даній заяві, згідно ст. 98 ЦПК України [2], повинно бути зазначено:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) ім’я (найменування) заявника та  боржника,  а  також  ім’я (найменування)   представника   заявника,   якщо  заява  подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

5) перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується  заявником  або  його  представником  і подається  з  її  копіями  та  копіями  доданих  до неї документів відповідно до кількості боржників.

До заяви,  яка подається представником  заявника,  повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження.

До заяви про видачу судового наказу обов’язково додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Якщо суд прийме ухвалу про відкриття наказного провадження,  то у  триденний  строк  з моменту постановлення ухвали суд видає судовий наказ по суті заявлених вимог.

Перевагою наказного провадження є те, що рішення по суті вимог приймається в триденний термін без проведення судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень. Тобто заявнику не потрібно приходити на судові засідання, спілкуватись з неплатником аліментів та своїми поясненнями доводити, що вам вони вкрай необхідні.

Звісно, тридцять відсотків  прожиткового  мінімуму  для  дитини відповідного віку невелика сума, але не факт, що в позовному провадженні заявник зможе  домогтись більшого, адже треба довести, що сам заявник не в змозі самостійно утримувати дитину, довести, що чоловік (дружина) має більший дохід і може сплачувати більший розмір аліментів, довести, що дитина дійсно потребує саме цього розміру аліментів. Це досить складно зробити, якщо відповідач заперечує, посилається на низький дохід, наявність на утриманні інших дітей, непрацездатної дружини (чоловіка), інших осіб, що перебувають на утриманні, поганий стан здоров’я, що потребує витрат на лікування та інші обставини, що не дозволяють сплачувати аліменти в більшому розмірі.

Те, що заявник може посилатись на всі вище зазначені обставини є зрозумілим, але чому ж законодавець встановив обмеження для видачі судового наказу в межах тридцяти відсотків прожиткового  мінімуму  для  дитини відповідного віку?  Спробуємо з’ясувати.

Згідно ст.1 Сімейного кодексу України [1]  він визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів.

Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою:

–                     зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

–                     утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї;

–         побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

–                    забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Це означає, що законодавець чітко визначив та закріпив на законодавчому рівні призначення Сімейного кодексу України, що полягає в намірі держави, якщо не добровільно, то примусово створити всі умови для взаємодопомоги, підтримки,  забезпеченні розвитку дитини.

Ст.180 СК України [1] визначає, що батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. ст. 181 – 184 СК України [1] способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога, яка не може бути меншою ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Ось звідки взявся даний розмір аліментів – тридцять відсотків  прожиткового  мінімуму  для  дитини відповідного віку. Саме Сімейним кодексом України передбачено, що розмір аліментів не може бути нижчим. Тому, цей безспірний розмір може бути заявлений в заяві про видачу судового наказу.

Тридцять відсотків  прожиткового  мінімуму  для  дитини відповідного віку – це досить невелика сума, якщо не сказати інакше, що ця сума є мізерною. Проте і її не так легко отримати, як здається на перший погляд.

В даній категорії справ не враховано одного – інтереси дитини і її невід’ємне право на  належний фізичний та духовний розвиток. Світ матеріальний, і для забезпечення розвитку найуразливіших – наших дітей, необхідні певні кошти.

Як забезпечити скажімо право дитини на розвиток здібностей до певних видів спорту, мистецтва і т.д. Держава сприяє і всіляко бажає мати видатних спортсменів, художників, винахідників і т.д., тож слід на законодавчому рівні внести відповідні зміни для матеріального забезпечення як фізичного, так і морального розвитку дітей.

Звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів – це крайній, відчайдушний крок отримати допомогу, в якій є потреба. Звертаючись до суду мати (батько) дитини мотивує свою вимогу браком коштів на утримання дитини, причому зачасто без додаткових пояснень. Не так легко відмічати в судових засіданнях, що тобі бракує коштів на оплату тепло- та електропостачання, а подекуди навіть на харчування дитини.

Прожитковий мінімум для дитини, згідно ЗУ «Про державний бюджет України на 2011 р.» [4],  станом на 01.12.2011 р. становить:

–                            для  дітей віком до 6 років – 870 гривень;

–                            дітей віком від 6 до 18 років – 1042 гривні,

тоді як мінімальна заробітна плата з 01.12.2011 р. становить 1004 грн. Таку ж суму складає прожитковий мінімум для працездатної особи.

Водночас виникає питання, як з мінімальною заробітною платою одинокій матері (батьку) можна забезпечити фізичний та духовний розвиток дитини.

Як вихід, відбувається звернення до суду з заявою про стягнення аліментів.

На мою думку суперечливими є норми вже самого Сімейного кодексу України. Так в ст. 141 СК України [1] зазначено, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини. Це справедливо.

Однак, п.2 ст.182 СК України [1]  суперечить ст.141 СК України [1], так як в ньому зазначено, що  мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж тридцять відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Чому ж тоді особа, з якою залишилась проживати дитина повинна витрачати сімдесят відсотків на утримання дитини, а інша особа, що проживає окремо тільки тридцять відсотків?

Це однозначно суперечить принципу рівності, закріпленому в ст.141 СК України [1]. Така суперечливість в єдиному зводі законодавчих актів є неприпустимою. Необхідно або визнати, що мати і батько дитини не є рівними в своїх обов’язках утримувати дитину, або закріпити, що розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж п’ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ст. 24 Конституції України [5] громадяни  мають  рівні  конституційні  права  і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,  кольору шкіри,  політичних,  релігійних  та  інших   переконань,    статі, етнічного  та  соціального  походження,  майнового  стану,   місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність  прав  жінки  і  чоловіка  забезпечується:  наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у  громадсько-політичній  і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці  та винагороді за неї;  спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок,  встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства,  включаючи  надання  оплачуваних  відпусток  та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Отже вже в самій Конституції України зазначено, що чоловік та жінка є рівними та не може бути будь-яких обмежень з приводу статі особи.

Це означає, що слід зрівняти права чоловіка та жінки і в Сімейному кодексі, а отже і в їхніх обов’язках по утриманню дитини та внести відповідні зміни. І тоді ж таки необхідно внести зміни до Цивільного процесуального кодексу України, щоб з заявою про видачу судового наказу можна було звертатись, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі п’ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Щодо Цивільного процесуального кодексу України [2], то він теж потребує вдосконалення. Ось, до ст. 105 ЦПК України все подобається. І розглядається заява про видачу судового наказу швидко, і наказ приймається без виклику сторін, а от щодо змісту подальших статей існує протиріччя.

Так, безперечно, учасника цивільних відносин не може бути позбавлено права на подачу своїх заперечень та скарг, адже в кожної окремо взятої особи можуть бути свої причини, що позбавляють можливості сплачувати аліменти в даному розмірі.

Законодавець забезпечує це право особи на рівність та можливість здійснення права на захист своїх прав та інтересів.

Виданий судом, судовий наказ  надсилається боржнику і він має право протягом  десяти днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до неї  документів  подати  заяву про  його  скасування.

У даній ситуації, здавалося б, все прораховано і доповнювати законодавчі норми нема сенсу.

Напевно – це справедливо, зважаючи на Конституцію України та ряд чинних норм законодавства. Однак, я вважаю,  слід нарешті поглянути на дану ситуацію з іншої сторони.

Поки батьки дитини не можуть дійти згоди, страждають інтереси самої дитини. Це дуже добре, що аліменти присуджуються з дня звернення, але поки закінчиться судовий процес і рішення набере законної сили – мине чимало часу. Так як розмір аліментів не може бути меншим, ніж тридцять відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (на даний час), боржник все одно повинен сплачувати саме цей розмір аліментів і тільки у виняткових випадках цей розмір може бути зменшено.

Таким чином, я вважаю, що для даної категорії справ, враховуючи інтереси насамперед дитини, слід на законодавчому рівні визначити, що судовий наказ підлягає виконанню одразу після його прийняття, тобто в триденний після  прийняття ухвали про відкриття наказного провадження.

Звісно ж боржник не повинен позбавлятись права його оскаржити, але поки триватиме розгляд заяви про скасування судового наказу чи апеляційної скарги він платитиме аліменти. Особа, яка дійсно не зможе їх платити – все одно не заплатить і по завершенню судового процесу, якщо суд встановить про реальну необхідність присудження аліментів в меншому розмірі, вона не зазнає негативних наслідків у вигляді неустойки за прострочення сплати аліментів. Якщо ж особа може платити аліменти, але в силу певних обставин вона навмисно затягує судовий процес, то суд згодом все рівно встановить, що аліменти визначені вірно і такий боржник повинен буде сплатити неустойку у разі прострочення сплати аліментів.

Ця неустойка спонукатиме недобросовісних неплатників все ж таки сплатити аліменти вчасно і водночас може стати не актуальним подання заяви про скасування судового наказу чи апеляційної скарги, а це в свою чергу зекономить час суддів на розгляд даної категорії справ.

Дані зміни до чинного законодавства, на мою думку, допоможуть забезпечити належне право дитини на утримання. Тим більше, що Україна ратифікувала Конвенцію про права дитини [6] та взяла на себе зобов’язання забезпечити у максимально можливій  мірі виживання і здоровий розвиток дитини, забезпечити   визнання   принципу   загальної   та  однакової відповідальності  обох  батьків  за  виховання  і розвиток дитини.

Право – це постійний компроміс інтересів. Неможна однозначно догодити всім і захистити права кожного, проте можна захистити права більшості, права найвразливішої верстви населення – право дитини на утримання від батьків.

Згодна, що різні обставини штовхають батьків на несплату аліментів. Подеколи і самому не вистачає на прожиття, але завжди потрібно шукати вихід і не боятись ризикувати.

Моральним злочином є небажання допомагати рідній дитині, коли є реальна можливість надавати таку допомогу і законодавство в даній ситуації повинно бути на стороні дитини, бути однозначним, не допускати протиріч.

В Україні існує кримінальна відповідальність за несплату аліментів (ст. 164 Кримінального кодексу України [7]), що ставить її на вищу сходинку високої моральної культури громадян та правової свідомості. Однак не існує поки що в нашій державі відповідальності за умисне затягування судового процесу в справах про стягнення аліментів, створення нерівності між обов’язком батьків утримувати своїх дітей.

Не потрібно відразу ж встановлювати жорстку відповідальність, але слід виважено, обґрунтовано зважитись прийняти відповідні зміни до законодавчих актів, що регулюють питання стягнення аліментів.

На стадії прийняття Цивільного процесуального та Сімейного кодексу України не можливо було відразу ж врахувати всі аспекти суспільних відносин, але через внесення змін це можна зробити. Суспільні відносини не стоять на місці, вони розвиваються і відповідного коригування потребують норми законодавства.

Я щиро сподіваюсь, що дана стаття і дана проблема не залишаться темою для обговорення у вузькому колі осіб, а стане поштовхом до здійснення реальних змін, що їх так гостро потребує суспільство.

Список літератури:

  1. Сімейний кодекс України: в редакції від 14.10.2011 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. – Режим доступу:  http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2947-14.
  2. Цивільний процесуальний кодекс України: в редакції від 13.11.2011 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1618-15.
  3. Узагальнення судової практики, підготовлене суддею Верховного Суду України Л.І. Охрімчук та головним консультантом відділу узагальнення судової практики управління вивчення та узагальнення судової практики О.Є. Бурлай, кандидатом юридичних наук.: [Електронний ресурс]  // Сторінка «Верховний суд Украни». – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/2A588DD61838F27BC22573DF0033FF3A?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=2A588DD61838F27BC22573DF0033FF3A&Count=500&.
  4. Закон України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”: в редакції від 26.11.2011 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2857-17.
  5. Конституція України: в редакції від 20.10.2011 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0.
  6. Конвенція про права дитини: в редакції від 03.04.2003 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. – Режим доступу:  http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_021.
  7. Сімейний кодекс України: в редакції від 23.11.2011 [Електронний ресурс]  // Сторінка «Законодавство України» сайту Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14&p=1322723428659093.

Сторінка Часопису Академії адвокатури України №2 2012 р. http://nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2012-2/content.html

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *